Творчість Остроухової Ольги

Скринька фантазій

Клопоти бджілки, яка живе у дзвіночку

     Бджілці добре жилося у дзвіночку. Але одного разу вона не могла заснути. Тієї ночі був дуже сильний дощ. Коли, нарешті, дощ притих, бджілка заснула. Але під ранок знов пустився дощик. Бджілку розбудив джміль і спитав у неї: «Кумонько, а вночі був дощ?» Бджілка відповіла: «Був, куме, був.»  І так джміль кожного ранку будив бджілку і питав у неї, чи був дощ уночі чи ні.

25 листопада 2014

Весна

Вранці  сонечко пригріло,

В хаті киця муркотіла.

Бджілка по медок летіла,

На яскраву квітку сіла.

Діти вийшли погуляти,

Посміятись, пострибати.

Ось вам казочка й уся,

Бо надворі вже весна.

12 грудня 2014

Від подиху весни

    Прийшла весна. І подихом своїм розчарувала тихий ліс, замерзлу річку. На крилах весни прийшло тепло, сонечко, веселий настрій. Весною розквітають найгарніші квіти, кущі, дерева. Калина, мов дівчина молода – гарна і прекрасна, струнка, як берізка. Троянда показує вроду весни, її розквіт, аромат, королівське походження.

        Навесні хочеться заспівати, злетіти, як та пташка, що на волі, що щебече вільно. Вітерець весняний, тихий, теплий, неначе бажає добра, щастя, миру, гарного врожаю, радісного настрою.

    Весна пора квітів, веселощів, здійснення найзаповітніших мрій, чарівних і незабутніх пригод.

26 грудня 2014

На крилах весни

Кохання приходить

У цей дивний час

І люди знаходять

Один одного враз

На крилах весни

Приходить любов

І чари її

Почнуть діяти знов

8 січня 2015

Чарівниця – весна

     Прийшла чарівниця – весна і одним своїм дотиком зняла сніг з галявин, розморозила річки, розбудила лісових звірів. Почали проростати перші весняні квіти: підсніжники та проліски. На деревах з’явились перші бруньки, прилетіли співучі пташки, а в повітрі запахло справжньою весною.

     На галявинах знов засіяло яскраве сонечко і своїми промінчиками освітило все навколо. Пташки почали радісно щебетати і всі лісові звірі розповідали один одному, як провели зиму.

24 січня 2015

Голос природи

     Навесні проростають перші квіти, співають пташки і розтає сніг.

     Кожен день сповнений багатством вражень і емоцій. Небо чисте, жодної хмаринки не видно, лише безмежна блакить. Сонце тягне свої промінчики до землі, неначе хоче обійнятися з нею. Дерева одягаються в свій зелений наряд.

     Пташки прилітають з далечини, їх стає все більше й більше. Все оживає після затяжної зими. Хоч на деяких пагорбах ще й лежить сніг, настрій все одно весняний. Хочеться злетіти й кружляти, як пташка. Летіти все вище й вище до золотистого сонечка.

     Весна – це чарівна пора року, все оживає й проростає. Весна дарує чудовий настрій людям, а природі дарує незабутні кольори.

9 лютого 2015

Весна – гарна пора

     Весна. Тануть сніги. Проростають перші прекрасні квіти. Це чарівна мить, спостерігати, як земля прокидається від зимового сну.

     Пішов дрібненький дощик. Після нього знову вийшло сонечко і визирнула яскрава веселка. У лісі в цей час ростуть грибочки, прокидаються їжачки. Здається, що сонечко пробивається у всі закутки й щілини, щоб розбудити землю. Стоїть весняний гомін тварин і пташок, який переливається з шумом струмка.

     На деревах з’являються бруньки, з яких потім виростуть зелені листочки і соковиті плоди. Ліс навесні грає різними кольорами і звуками. Тут присутні голоси синички, солов’я, голуба, зозулине «ку-ку», стукіт дятла. Саме навесні можна побачити працьовитих білочок.

     Весна – це гарна пора, коли навколо метушня і гомін життя.

1 березня 2015

Ромашка

     Прийшла тепла весна. На галявині розцвіли чудові квіти. Це були Тюльпани. Червоні, рожеві, жовті. Це були королівські Тюльпани. І росла там одна, самотня Ромашка. Дівчинка із бідної сім’ї доглядала за квітами, але вона не помічала Ромашку.

     Ніхто не звертав на неї уваги. Тюльпани вважали її нещасною, тому що в неї немає такої вроди, як у них. Та Ромашка їм не заздрила, їй було дуже сумно й важко. У неї не було друзів і кожен день був схожий на попередній. Королівські Тюльпани ображали беззахисну Ромашку. Вона пускала сльози. Ніхто не міг роздивитися її красу, ніхто не знав яка в неї душа, ніхто не знав, що вона відчуває, які в неї почуття. Ніхто не міг допомогти бідолашній Ромашці.

     Та одного дня, коли дівчинка поливала квіти вона побачила незвичайно-гарну квітку – Ромашку.

- Яка вона гарна, - вигукнула дівчинка – Ця квітка гарніша ніж галявина тюльпанів.

Ромашка знову відчула себе не самотньо, у неї з’явилася подружка. Ромашка була щаслива, що дівчинка помітила в ній ніжність і тендітність, її незвичайну красу.

25 березня 2015

Казка про визволену Весну

     Прийшла весна. Вона була чарівна й загадкова, любила грати з вітром наввипередки і танцювати з сонечком. Від одного її погляду розтавав сніг, а від одного дотику росла трава та розквітали квіти. Та цього разу все було не так.

     Настала весна. Та сніг і досі лежить на галявинах, і пташки не прилітають з теплих країв, ведмідь досі спить у барлозі, і трава не зеленіє. Лісові жителі почали панікувати. Ніхто не знав, що відбувається, у багатьох звірів закінчувалися харчі, а на вулиці панували сніг і лютий мороз. Та був в тому лісі старий Гном – чарівник. Знайшли його лісові звірі та й почали запитувати чому не настає весна. Гном – чарівник заспокоїв їх і розповів, що люта зима захотіла правити вічно і схопила Весну, а потім зачинила її в зачарованому місці. Вона відправила її далеко від наших очей. Допомогти вам врятувати Весну може той, хто знає про неї все, хто знаходиться біля неї завжди. Та хто це я не знаю. Більше я вам нічим не можу допомогти. Засмучені звірята пішли на пошуки того, хто міг допомогти врятувати Весну.

     І ось звірята прийшли до якогось лісу. Їх там привітно прийняли жителі цього лісу і запитали, Чому вони сюди потрапили? Хто їх сюди привів? Звірята розповіли цю сумну історію, що сталася з Весною, на що лісові звірі відповіли: «Тепер зрозуміло чому на вулиці досі лежить сніг, але зараз не це важливо. У нашому лісі є легенда, що в старому, трухлявому дубі є дупло незвичайної білки, - і додали: Дуб знаходиться в кінці цього лісу. Щоб дійти до нього вам весь час треба іти прямо і лише біля високої берези повернути праворуч. Але будьте дуже обережні. Кажуть, що ця білка не полюбляє неочікуваних гостей». «Дуже дякуємо вам»! – відповіли звірята і пішли шукати дуб із цією незвичайною білкою. Ішли вони весь час прямо, біля високої берези повернули праворуч і побачили старий химерний дуб з дуплом. Та не встигли звірята оглянутись, як на них напали дивні зайці і привели їх в якесь темне місце, де вони побачили білку.

-         Скажіть навіщо ви прийшли?! – запитала білка.

-         Ми прийшли, щоб дізнатися у вас про того, хто зможе допомогти нам врятувати Весну, - відповіли звірята і додали: Чи знаєте ви хто це?

-         Знаю, але вам нізащо не скажу  суворо промовила білка.

-         Будь ласка, якщо ми не визволимо Весну наша планета замерзне навіки. – сумно промовив Їжачок.

-         Але що я за це отримаю? – примхливо запитала білка.

-         А що ви хочете? Про що ви мрієте? – запитало засмучене Вовченя.

-         Є у мене одна мрія. Я дуже хочу мати друзів. Спілкуватися зі своїми сестрами, та мені ніхто не вірить. Якщо ви мені допоможете я допоможу вам.

-         Гаразд, але давайте ми допоможемо вам, коли знайдемо Весну. – ласкаво попрохало Лисеня.

-         Добре. Я повірю вам. Допомогти вам знайти Весну можуть її маленькі помічниці – Феї. Дістатися до них вам допоможе ось цей чарівний клубочок. – сказала білка.

-         Дуже вам дякуємо. Нам вже час вирушати.

-         До зустрічі.

Дійшовши до країни Фей, звірята попрохали їх допомогти знайти Весну. Феї відгукнулися і далі пішли із звірятами. Маленькі помічниці Весни вирішили піти у Снігове Королівство Зими, щоб дізнатися де Весна. І ось Феї і звірята прийшли до Королівства, і перед високим кришталевим замком стояли два Сніговики. Один із них запитав:

-         Ви, мабуть, прийшли по Весну?

-         Так. Зізнавайтеся, де вона!? – суворо закричали Феї.

-         Заспокойтеся, ми проведемо вас до неї, якщо після цього в нас буде свобода, - промовив другий Сніговик.

-         Гаразд. Скоріше ведіть нас до неї! – сказали звірята.

Шлях був нелегким та, діставшись місця, де була Весна у всіх завмер подих. Виснажена Весна сиділа у маленькій кришталевій кімнатці без вікон, без дверей. Згрупувавши сили, маленькі феї розтопили лід своїм теплом та чарівним пилком. І ось вона… Весна… І все вмить позеленіло, розтав сніг, галявини засіяли різними барвами квітів, сонце знову вийшло з-за хмаринки і навколо запанувала весна.

     Сніговики залишились на свободі, Білка знайшла друзів, звірята повернулися додому, а Весна з феями почали дарувати землі свої чари. Зима більше ніколи не робила таких підлих вчинків. І все стало на свої місця. Як і раніше… Як завжди…

7 квітня 2015

Літечко

       Настало літо. Ягоди, фрукти та овочі проростають і дають свої плоди. Цвітуть різноманітні квіти. Дерева вкрилися зеленим листям. Розквітнув білий та фіолетовий бузок.

     Влітку багато ігор та веселощів, багато світла та тепла, багато кольорів. Яскраво почало світити сонечко, блакитне небо вкрите біленькими хмаринками. Літнього вечора лунає ніжна пісня солов’я.  Вдень переливаються голосочки зозулі і синичок, а також стукіт дятла.

        Літо дарує нам багато вражень, веселощів, різних емоцій. Літо сонячна, позитивна пора.

26 квітня 2015

Зашелестів дощ

     Спокійного осіннього дня листочки ніжно падали з дерев додолу, немов пташки кружляли в танці. Ці різнокольорові пташки переливалися під золотистим сонечком, як сріблясті прикраси.

      День був сонячним, небо чистим, лише десь вдалині була маленька, темна дощова хмаринка. Поступово хмаринка наближалася і ставала все більшою й більшою.

      Невдовзі пішов дощ, він був дрібний, мов невпевнений, маленький, боягузливий хлопчик.

   Листя шелестіло під краплями дощу. Згодом дощ скінчився і могутній вітер розігнав хмари. Знову вийшло сонечко, щоб нагрівати землю. Після дощу в повітрі стояла свіжість.

4 грудня 2015

Казка про Марічку

Колись давно народилася дівчинка. Батьки назвали її Марічкою. Дівчинка  росла не по днях, а по годинах. Сім’я жила розкішно. Марічка носила гарні сукні. До них додому приїжджали вчителі. Вони навчали Марічку вихованості, дружелюбності, вдячності та іншим добрим манерам. Марічка була розумною дівчинкою, адже любила навчатися. Вона завжди віталася.  Дорослі й діти поважали цю маленьку дівчинку. Марічка виросла їй вже було приблизно 16 – 17 років.  Одного дня Марічці прийшов лист із запрошенням на бал.

Запрошення

Марічко, запрошую тебе на бал. Мій син Павло вирішив одружитися. Він сказав, що обере саму виховану,  розумну, і гарну дівчину. Я вважаю, що нею станеш саме ти. Бажаю тобі успіху.                                             Король Петро Перший                                До зустрічі!Марічка розповіла про запрошення батькам. Батьки повідомили цю новину своїм друзям – шевцям, які почали шити сукню Марічці на бал. Через декілька днів сукня була готова, її доставили Марічці. Вона одягла її, сукня була її розміру. Марічка була в ній справжньою королевою. Вже був час їхати на бал. Замок був не так близько від Марічкиного дому, тому дорога видалася не такою легкою. Але згодом вона була вже біля палацу.Дівчат, які були запрошені на бал, зустрічав сам король і проводжав всередину замка. Сам замок був високий. Марічка нарахувала шість поверхів. Вона раніше не була в замку, тому їй хотілось якнайшвидше обійти його. Всередині палацу на дівчат чекав принц – молодий, високий, гарний. Марічці він одразу сподобався. Принц також одразу помітив її. Після екскурсії розпочався бал. І першою принц запросив на танець Марічку. Вони кружляли так гарно, під ритм мелодії фортепіано. Їх танець був захопливим і щирим. Вони закохались один в одного з першого погляду і провели б разом цілу вічність, та бал закінчився, Марічці довелося їхати додому. Їхні серця рвалися на волю, до кохання і якось вночі Принц Павло і Марічка втекли з дому, по дорозі вони зустрілися і гуляли в лісі аж до ранку. Павло і Марічка вирішили одружитися і через тиждень після втечі вони вже були чоловіком і дружиною. Згодом у них народився син Олександр, а ще невдовзі дві дочки – Вероніка та Ванесса.          

15 січня 2015

Казка про частини мови

    Жили в Українській мові частини мови. Дружно жили й ніколи не сварилися. Але одного разу почалась у них суперечка. Частини мови почали сперечатись, хто важливіший?

- Я найважливіший,- каже Іменник.

- Ні я найважливіший, бо без мене люди не знали б який навколишній світ,- вигукнув Прикметник. А Дієслово і собі:

 -  Та якби не я люди не знали б, яку ви дію виконували.

       Тут і Прийменник зі Сполучником звелись:

  -А ми з’єднуємо слова і словосполучення.

- А якби не я, - додав Прислівник, - то  люди не знали б скільки нас у світі.

- А без мене ніхто не знав би хто ти, я, ми, він, вона й всі вони, додав Займенник.

        Довго вони сперечались, Аж ось прийшла розумна Морфологія і сказала:

-А я вас помирю. Я знаю, хто найважливіший. Ви всі важливі і без вас не було б такої прекрасної і милозвучної української мови.

18 лютого 2015

Зимонька

           Прийшла зима і заморозила все на своєму шляху. Сніг застелив землю білосніжним, пухнастим килимом.

      На деревах лежав іній, який хилив їх додолу. Старі дуби здавалися ще могутнішими, а молоді берізки ще стрункішими. Річка вбралася у льодяний кожух. Усе завмерло, немов на картині, лише іноді дмухав легенький вітерець.

        Зима подарувала природі чарівне, білосніжне вбрання. 

         День був неповторний і чудовий.

4 березня 2015

Шкільна наука

Навчатись в школі річ складна.

Була історія одна.

Два хлопці вчитись заморились.

Зі школи вони разом вшились.

Їм разом весело було,

За них раділо все село.

Пташки навколо все співали.

Вони ішли і розмовляли.

І тут облом із ними стався!

Директор на машині гнався.

Вони злякались і втекли

Через городи і кущі.

І хлопці бідні заморились.

Гадали, що далеко вже одбились.

Директор все ж їх наздогнав,

Назад до школи їх припхав.

Вони цей день запам’ятали

І більше з школи не тікали.

Така ось вам моя наука:

Хоча навчання – це велика мука,

Але не треба лінуватись,

У школі треба вам навчатись.

2 квітня 2015

Лисичка

Жила у лісі одна дуже хитра й жадібна Лисичка. Ніхто її не любив, ніхто не хотів з нею дружити. І тут восени, коли всі звірі працюють, запасаються їжею на зиму, сталася одна історія.

     Одного разу Лисичка захотіла прогулятися лісом. Прийшла вона до Зайчика, який збирав моркву і капусту, заховалася в кущах і, коли він відвернувся, вона вхопила морквину і побігла далі. Прибігла Лисичка до ведмедя і причаїлась за деревом. Ведмідь збирав мед, розкладав його по баночках і заносив у барліг. І коли Ведмідь заносив мед у барліг, Лисичка вкрала одну баночку і помандрувала далі. Тут вона побачила Їжачка, що збирав яблучка, горішки і ягідки калини і тихенько завмерла у траві. І коли Їжачок заносив свій крам  у будиночок, руда розбійниця поцупила в нього декілька яблук, а потім тихенько пішла далі, як ні в чому не бувало.

    І тут пішов дощ. Всі лісові мешканці заховались по своїх домівках, а Лисиччин будиночок був далеко і сховатись не було де. Отож вона мокра та змерзла попрямувала додому. Коли бідолаха нарешті дібралася до свого будиночку, вона почала кашляти, в неї піднялась температура, було очевидно, що Лисичка захворіла. Наступного дня до Лисички  прийшов її братик – Вовчик, щоб попоїсти. Та побачивши, що вона хвора, побіг гукати інших звірів. Спочатку ніхто із звірів не хотів іти до Лисички, але Вовчик їх вмовив, і вони пішли лікувати бідолаху. Ведмідь приніс меду, Їжачок – молоко, Зайчик прихопив із собою моркву, а всі інші просто побажали Лисичці здоров’я.

      Личка одужала, і більше не була егоїстичною, а навпаки стала доброю і небайдужою. Вона більше ніколи не робила зла іншим звірям